Спортивний арбітражний суд під рентгеном

Ми були настільки захоплені написанням статті про спортивне право, що так і не змогли дійти згоди, із чого все-таки почати — із факту, що 5000 років тому у Китаї вже грали у футбол, зі свіжої судової практики, яка повпливала на зарплатню гравців, або ж із дивного жарту. Тим не менше, ми вирішили бути більш практичними і почнемо з того, що розкриємо всі карти: прочитавши цю статтю, ви матимете уявлення про особливості Спортивного арбітражного суду (далі — САС або Суд) і що з ними взагалі робити.

Що таке САС?

Теплими іспанськими вечорами Хуан Антоніо Самаранч, колишній президент Міжнародного олімпійського комітету (далі — МОК), мріяв про створення «Верховного суду світового спорту». У 1983 році мрія пана Самаранча втілилася у реальність у вигляді САС, що почав функціонувати в 1984 році, коли його статут набрав чинності. У 1994 році Суд зіткнувся з серйозними реформами через проблеми, пов’язані з неупередженістю та незалежністю, які виникли після знакової справи Гунделя (Gundel case) у Верховному суді Швейцарії (справа починалася із питань допінгу і завершилася детальним аналізом структури САС та його тісними зв’язками з МОК). Саме тому Верховний суд Швейцарії поступово почав дбати про функціонування та фінансування САС. Суд пройшов славетний шлях розвитку від «васала МОК» (як його назвали у справі Данилової та Лазутіної) до незалежного арбітражного суду для Lex sportiva (про це далі).

Суд, який знаходиться у Лозанні, Швейцарія, на сьогодні визнаний як «установа, незалежна від будь-якої спортивної організації, і як така, що надає послуги з метою сприяння врегулюванню спортивних спорів шляхом арбітражу або медіації через процесуальні норми, адаптовані до специфічних потреб спортивного світу». Простіше кажучи, САС — це найвища інстанція для спортивних спорів, яка перевантажена роботою так само, як будь-які юристи (приблизно 300 зареєстрованих справ на рік).

Функції та структура «Верховного суду світового спорту»

САС має три основні функції: арбітраж, медіація та консультативні висновки щодо певних ситуацій. По суті, крім обов’язкового арбітражу САС пропонує посередницькі послуги, які є неформальними та необов’язковими для сторін. Медіація заборонена для справ, пов’язаних із допінгом, та дисциплінарних справ, але вона, безумовно, доцільна для врегулювання комерційних питань (процедура набагато швидша, тому стане у нагоді, коли є необхідність вирішити спір в умовах обмеженого часу). Окрім того, САС надає консультативні висновки в конкретних ситуаціях; вони не є обов’язковими.

САС складається з двох судових частин: Палати звичайного арбітражу та Палати апеляційного арбітражу, кожна з яких очолюється головою, призначеним Міжнародною спортивною арбітражною радою (ICAS). Крім того, ICAS має на меті сприяти вирішенню суперечок через арбітраж або медіацію, захищаючи права сторін, забезпечуючи незалежність САС, а також відповідальна за управління та фінансування САС. Простіше кажучи, ICAS займається «менторством» щодо САС.

Палата звичайного арбітражу є органом першої інстанції та працює у комерційних спорах і майже не відрізняється від інших комерційних арбітражів. Апеляційна палата приймає апеляції від міжнародних федерацій, олімпійських комітетів або будь-якого іншого органу, який виступає нижчою інстанцією у спортивних спорах. Наприклад, член міжнародної федерації або спортсмен може подати апеляцію до Апеляційної палати проти своєї міжнародної федерації або національної федерації.

Спори у САС

Суд має юрисдикцію щодо первісного спору у випадках, коли в арбітражному застереженні чи угоді існує відповідна стаття про арбітраж, або якщо статут спортивної організації передбачає звернення до САС, як це часто і буває. Суд визнаний МОК, ФІФА, УЄФА, Всесвітнім антидопінговим агентством, Федерацією футболу України та багатьма іншими організаціями. Навіть Міжнародна федерація баскетболу (FIBA), що має власний арбітражний суд — Баскетбольний арбітражний трибунал, визнала САС як апеляційну інстанцію. Усі спори мають бути пов’язані — прямо чи опосередковано — зі спортом. Два основних напрямки — комерційні питання, наприклад, спонсорські контракти, і дисциплінарні питання, такі як антидопінгові справи. САС не займається кримінальними справами. Сторони можуть вільно обирати будь-яке матеріальне та процесуальне право для вирішення спору, якщо воно не суперечить національним інтересам Швейцарії (пам’ятаєте, ми вже згадували про Верховний суд Швейцарії?).

САС заявив, що перегляд рішень, прийнятих суддями на спортивному полі під час гри, не входить до його компетенції, оскільки це створило б ризик конкуренції, і все ж судді на полі — найкращі фахівці для вирішення таких ситуацій. Спори, що стосуються рішень на полі, підпорядковуються юрисдикції САС лише тоді, коли такі рішення були прийняті явно недобросовісно.

Рішення арбітражного суду

Арбітражні рішення САС є обов’язковими для виконання через Нью-Йоркську конвенцію, яку підписало близько 159 держав. У країнах, де Нью-Йоркська конвенція не має юридичної сили, діють закони міжнародного приватного права. При цьому спортивні органи країн зобов’язані виконувати рішення САС або контролювати їх виконання своїми членами навіть без прив’язки до Нью-Йоркської конвенції. На додачу до юридичних, у спорті свої правила, як то кажуть. Не вірите? Тоді оцініть ось таку справу.

Найкращий форвард в історії збірної Перу з футболу та її капітан Паоло Герреро на початку 2018 року був дискваліфікований на рік за позитивну допінг-пробу (чай з елементами кокаїну). Справа дійшла до САС, який не лише визнав порушення антидопінгових правил (хоч і ненавмисне), а й збільшив покарання до 14 місяців. І це все на фоні того, що збірна Перу вперше за 30 років потрапила на Чемпіонат світу з футболу, а Герреро вже в тому віці, коли така можливість є одночасно і останньою у спортивній кар’єрі. Всі надії капітан покладав на Верховний суд Швейцарії, оскарживши рішення САС. Суд не відмінив дискваліфікацію, але призупинив покарання, призначене САС, і дозволив зіграти Герреро на Чемпіонаті світу. При цьому капітани інших збірних, які були в одній групі з Перу, подали офіційне звернення у ФІФА з проханням допустити Герреро до участі у змаганнях. Стадіони зустрічали капітана оплесками: у спорті таки свої правила.

Як бачите, рішення САС можуть бути оскаржені у Верховному суді Швейцарії відповідно до швейцарського законодавства, проте на дуже малій кількості підстав, які, як правило, є процесуальними, а не матеріальними. Цікавим є те, що рішення може бути оскаржене на підставі «несумісності зі швейцарською державною політикою». По факту, більшість апеляцій на рішення САС базуються на тому, що право на справедливий судовий розгляд не було дотримано, зокрема, щодо критеріїв незалежності та неупередженості. Таким чином, САС у кожному конкретному випадку докладає всіх зусиль, щоб гарантувати сторонам надання всіх можливостей для справедливого слухання у спорі. Оскарження рішень САС відбувається досить рідко.

Рішення САС є обов’язковими тільки для сторін у спорі та не створюють прецедент. Крім того, процедура та рішення Суду є конфіденційними.

САС як основоположник Lex sportiva

В останніх твердженнях ми не помилилися, але є нюанси. Дійсно, САС як арбітражний орган офіційно не зв’язаний своїми попередніми рішеннями в рамках прецеденту, однак, в інтересах доброчесності та принципу правової визначеності, його рішення зазвичай використовуються як прецеденти.

Конфіденційність рішень арбітражу — це теж дещо складна історія. Правила САС передбачають конфіденційність, проте одночасно вони заохочують до розголосу таких рішень з метою розвитку Lex sportiva. Правила передбачають, що сторони, що беруть участь у звичайних провадженнях, повинні погодитись, щоб вони були відкритими, або ж голова палати вирішує це питання на свій розсуд. Що стосується апеляційного провадження, тут цілком інша історія: рішення повинно бути оприлюдненим, крім випадків, якщо обидві сторони вирішать, що така інформація повинна бути конфіденційною.

У результаті такої практики регулярно створюється так зване Lex sportiva. Lex sportiva, латинський неологізм, сформульований у 1990 роках, використовується для визначення прогресивного формування окремої галузі права — спортивного. Як і щодо всіх нових галузей права, науковці не можуть домовитися, чи можна вже вважати спортивне право окремою галуззю, чи вона ще на шляху становлення. Наразі немає єдиної думки щодо Lex sportiva. Але, будь ласка, не плутайте Lex sportiva з Lex ludica, яке стосується саме правил гри та спортивного духу змагань. І вибачте за таку кількість латині, це вимушений прийом.

Ми, як найбільш прогресивні гравці у FIFA в Axon Partners, погоджуємося з думкою, що Lex sportiva перетворюється на окрему галузь права, а його принципи розвиваються разом із прецедентним правом САС. І якраз узгодженість і послідовність його підходу до принципів вирішення спортивних спорів є однією із життєво важливих причин успіху САС. Наприклад, САС створив принцип невтручання Lex sportiva у рішення, прийняті на полі, що забезпечує автономію суддів та інших офіційних представників на матчах.

Чи відрізняється САС від інших арбітражів?

Безперечно, так! САС є унікальною установою для вирішення спорів, пов’язаних зі спортом, яка не має відповідного аналога за своїми компетенціями та деякими особливостями. Своїми рішеннями САС сприяє створенню окремої галузі права, а також надає альтернативний механізм вирішення спортивних спорів шляхом медіації чи консультацій, будучи арбітражним судом. На відміну від переважної більшості інших спортивних арбітражів, САС уже доріс до рівня самостійного та незалежного органу вирішення спорів, хоч дорога була досить складною.

Богдан Дучак та Артем Даточний спеціально для Юридичної Газети.